Юрко Дідула: У БУРу буде важлива місія – стати одним з лідерів у відбудові України

Як БУР став таким, яким його знають волонтери зараз? Що змінилося за 8 років нашого існування? Як нас змінила повномасштабна війна, і головне — , що буде далі? Про це ми поспілкувалися із керівником програми “Будуємо Україну Разом” Юрком Дідулою. 

Розкажи, як все починалося. З якими думками ти їхав на Схід у 2014-му?

Я про всіх не готовий говорити. Для мене це був період, коли я повернувся зі Сполучених Штатів. Я там вчився три роки, потім працював. 

Вертався з думкою, що включуся в суспільний процес, буду допомагати Україні перемогти в цій війні. Спершу хотів в армію, але коли приїхав в Україну… Мій наставник Джефрі Вілс переконав мене, що я буду ефективнішим у формуванні громадських інституцій, які розвиватимуть молодь та гратимуть у довгу.

І тоді ти вирушив у Краматорськ?

Я долучився до команди Львівської освітньої фундації (зараз Українська освітня платформа, УОП). Ми поїхали до Краматорська та Слов’янська невдовзі після їх звільнення (5 липня 2014-го року українські військові звільнили від російської окупації Слов’янськ і Краматорськ – прим. ред.). Мали намір проявити солідарність та відбудувати кілька будинків, що були зруйновані. 

Але крім того, ми хотіли подивитись, якою може бути наша роль як представників громадського сектору. Треба було вирішувати проблеми менш помітні, ніж війна. Такі як слабка мобільність людей, відсутність комунікації між регіонами, слабка національна ідентичність на Сході і Півдні, патерналізм.

Ми подумали, що ці проблеми можна вирішити якимось інструментом. І нашим інструментом став волонтерський табір. На нього з’їхалося чимало молодих людей з усієї країни. Мета була відбудувати міста, постраждалі від війни. Але не менш важливу роль мали наші неформальні вечори за ватрою, де ми спілкувались про війну та Майдан. Так формувались справжні дружні соціальні зв'язки.

У Краматорську ми волонтерили 2 місяці і згуртували навколо себе багато місцевої молоді. Наприкінці цього періоду виникла ідея робити “ВІЛЬну ХАту”.

Коли ви з хлопцями приїхали до Краматорська, чи не відчували розгубленості через масштаб руйнувань і роботи, яка на вас чекає?

Я не пам'ятаю, щоб масштаб лякав. Ми тоді взялися за будинок, який був повністю зруйнований. Там залишилася тільки одна тримальна стіна. Ми його розчистили і почали будівництво нового.

Загалом робили те, що нам під силу. У мене вуйко муляр, тато був муляром, тому щось я знав і брався за це. Ми вставляли вікна, білили стіни, обшивали балкони. Те, з чим наша команда не впоралась би самотужки, наприклад, висотні роботи, робило місто. 

У 2014-му році ти міг уявити, що БУР стане таким, яким він є зараз?

У 2014-му році не міг. Я уявив БУР приблизно таким, яким він є зараз, у 2015-му, коли був на іншому волонтерському таборі. Я взяв участь у проєкті Help & Travel, що був схожий за форматом на наші табори. Молоді люди з усієї країни їздили селами. Вони зупинялись на один день у певному селі та допомагали місцевим. Фарбували паркани, вичищали траву з-під плитки – виконували не суперзначну, але все ж таки соціальну місію.

Тоді я зрозумів, наскільки БУР важливий. Займаючись організацією бурівських таборів, я не переживав той досвід, який переживають учасники, коли спілкуються між собою. Поки я розвожу матеріали чи готую звітність, вони проходять через супертрансформації.

Табір Help & Travel тривав тиждень. Я повернувся з нього дуже вмотивований. Зрозумів, що мало проводити один-два табори БУРу на рік. Треба виводити наш волонтерський рух на такий рівень, щоб якомога більше українців отримали цей досвід. Досвід включеності у розбудову суспільства та усвідомлення себе українцем.

Те, що ми маємо зараз, цілком відповідає тій картинці, яку я уявляв у 2015-му. І навіть досконаліше.

Через які виклики пройшов БУР після 24 лютого 2022?

Кожен з нашої команди тою чи іншою мірою відчував страх і розгубленість. Тому, ми як управлінці не завжди давали чітке розуміння іншим людям, що робити. Це питання кризового управління та кризового лідерства. Мені здається, багато громадських організацій мали схожі проблеми в перші дні війни.

Інший виклик, який ми подолали — це пошук своєї ніші, де БУР може бути корисний. Нам знадобилось приблизно два тижні, щоб її знайти. Вирішили, що будемо робити табори та облаштовувати житло для переселенців. А ще підтримуватимемо соціальний бізнес наших волонтерів, переселенців, зокрема.

Наступний виклик випливає з попереднього. Яку інституційну структуру нам вибудувати, щоб вона відповідала новим запитам? Над цим ще працюємо.

Які досягнення має БУР від 24 лютого?

Є локальні досягнення. Від початку повномасштабної війни ми активно допомагали армії, територіальній обороні та цивільним людям у гарячих точках. Залучили близько $400 000 на захисне спорядження для військових. Це близько 700 бронежилетів і касок, які ми передаємо нашим волонтерам, їхнім друзям та рідним, котрі зараз служать у Збройних Силах чи теробороні. А ще ми знайшли та передали 60 тепловізорів, 5 дронів, 650 рацій. 

На тлі загальних потреб це може виглядати чимось незначним. Але ми точно забезпечили багато бригад, які не могли отримати допомогу з інших джерел. Тому для нас це дуже важливо!

БУР допомагає людям у гарячих точках. Ми тримаємо зв’язок із нашими осередками, зокрема в Харкові. Передаємо туди гуманітарну допомогу, активно допомагаємо місцевій теробороні.

Є ще дуже класний кейс з роботи комунікаційного відділу. Їхні відео про Херсон та Маріуполь, де колись відбулися БУР табори, були дуже потужні. Їх переглянули та вподобали тисячі людей. Це важливе досягнення на інформаційному фронті.

Щодо інших перемог, за короткий термін нам вдалося запустити два БУР табори – в Дрогобичі та Івано-Франківську про це, може, зарано говорити, але ми вже запланували набір на майбутні табори. Залучили кошти і формуємо під це команду.

Яким бачиш БУР після того, як Україна переможе у війні з Росією?

Масштаби потреб безмежні, а наші ресурси – ні. Намагатимемося зробити якнайбільше і не виснажитися. І не уникати відповідальності. У БУРу буде дуже важлива місія – стати одним із лідерів у відбудові України.

Плануємо запустити модель франшизи БУРу. Коли люди хочуть робити щось подібне, ми даємо їм наш бренд та інструкцію, як проводити табори. Хочемо бачити команди, які будуть відбудовувати свої міста максимально децентралізовано. А ми даватимемо їм ресурс, підтримку, консультації, супровід.

Найімовірніше, повернуться наші регіональні представництва БУРу, як це було до великої війни. Вони відповідатимуть за те, щоб БУР відбувався на рівні областей.

Прагнемо максимальної децентралізації дій, але, можливо, наша роль як умовного центру буде в тому, щоб збирати та розподіляти кошти між регіонами.

Збираємося підтримувати бізнес-проєкти. Очевидно, що в Україні буде проблема з працевлаштуванням та економікою загалом.

Тобто робитимемо те, що зараз запланували, але помножене на десять. 

Інтерв'юерка: Ксенія Янко
Редакторка: Марія Шененко

інші новини

Благодійний фест у Вознесенську — збираємо 100 тисяч на відбудову міста
Благодійний фест у Вознесенську — збираємо 100 тисяч на відбудову міста

Збираємо 100 000 гривень для громади Вознесенська та відбудови домівок, які постраждали від обстрілів.

burchyk
burchyk
02.09.2022
ЩО ЦІКАВОГО ДЛЯ МОЛОДІ У СЕРПНІ?
ЩО ЦІКАВОГО ДЛЯ МОЛОДІ У СЕРПНІ?

#БУРрекомендує непроґав можливості

burchyk
burchyk
19.08.2022
Пітчинг проєктів в рамках БУР ΛАБ
Пітчинг проєктів в рамках БУР ΛАБ

Маєш ідею проєкту та вмотивовану команду? Гайда заповнювати заявку! БУР ЛАБ — це можливість отримати фінансування та прокачати навики проєктного менеджменту!

burchyk
burchyk
18.08.2022